У серпні 2014 року на Донеччині від прямого попадання ворожого снаряду в окоп загинув колишній учень Зимноводівської ЗОШ №2 та наш односельчанин Назар Пеприк.

Назар народився 16 лютого 1981 року . Жив з родиною в селі Зимна Вода. Навчався в місцевій школі до 8-го класу. Сам вирішив служити в армії. Його мати була проти, але він сказав, що не буде ухилятися від служби. Під час розподілу його порекомендували у президентські війська, тому що хлопець був високий та дужий , але Назар хотів служити саме в ВДВ, після чого відбував службу в Хирові і провів там півтора року. Подальша доля склалася так , що він працював 10 років у Службі безпеки України. Згодом звільнився та пішов працювати у 80 частину Львівської десантної бригади. На схід поїхав як старший технік разом зі своєю частиною.

Пробувши там п’ять з половиною місяців, не раз стояв на краю прірви. Двічі рятував поранених, ризикуючи власним життям.

Брав участь у багатьох боях. У першому бою він урятував пораненого підполковника СБУ. У другому- він та його бригада потрапили під обстріл сепаратистів. Спершу з ними було два танки, та під час атаки танкісти втекли й не були покарані за скоєне.

Назар не приїжджав додому, хоч і мав шанс. Казав , що повернеться лише зі своїми товаришами. Кожного дня телефонував із зони АТО. Ніколи не скаржився. У нього був дуже твердий характер. На запитання рідних, як у нього справи, завше відповідав: «Помаленьку. Все добре.» Назар був дуже впевнений у собі, і цю впевненість передавав рідним у телефонних дзвінках. Він розповідав, що коли вони визволяли села, люди були дуже раді, щиро вболівали за українських бійців. Однак, коли вони були ближче до кордону з Росією, там відчувалася інша ситуація. Люди були більш вороже налаштовані. Ніхто вже не допомагав, але були випадки, що ці люди плакали і просили солдатів не покидати їх.

Одного разу стався нещасний випадок: Назар і ще двоє бійців їхали на машині забирати передачі і натрапили на ворожу міну. Один хлопець загинув на місці, інший був тяжко поранений. На щастя, Назара тоді викинуло з машини. Коли він опритомнів, то подумав, що вже мертвий, але побачивши свого пораненого друга , швидко отямився та надав йому першу медичну допомогу і завіз його в медпункт.

Рідні Назара були впевнені в тому , що він повернеться живим. Але сталася трагедія. Усе відбулося в селі Красне , майже біля самого кордону.

Сепаратисти влучили снарядом в окоп, де сидів Назар та ще десятеро бійців. У живих залишився тільки один хлопець, який під час обстрілу заховався під танком, але зазнав дуже важких поранень і досі не може оговтатися. На той час Назару було 33 роки.

Він був справжнім чоловіком, героєм і Людиною з великої літери. Ми гордимося тим, що Назар Пеприк був учнем нашої школи, нашим односельчанином. Його коротке героїчне життя гідне наслідування, адже він віддав його за цілісність і незалежність нашої держави

16 лютого нашому ГЕРОЄВІ Назару мало б виповнитися 34 роки. Війна назавжди забрала його від дитини, дружини і матері.

 Для нас він завжди є і буде ГЕРОЄМ.

 ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ТОБІ НАЗАРЕ!!!

 ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!